Постанова ККС ВС щодо кваліфікації дій особи як хуліганства, вчиненого із застосуванням вогнепальної зброї

Постанова ККС ВС щодо кваліфікації дій особи як хуліганства, вчиненого із застосуванням вогнепальної зброї

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду розглянув касаційну скаргу прокурора на ухвалу апеляційного суду. Згідно з вироком місцевого суду особа була засуджена за ч. 4 ст. 296 (хуліганство, вчинене із застосуванням вогнепальної зброї) та ч. 1 ст. 121 (умисне тяжке тілесне ушкодження) КК України.

Апеляційний суд скасував вирок у частині засудження особи за ч. 4 ст. 296 КК України, закривши у цій частині кримінальне провадження з огляду на відсутність у діянні особи складу згаданого злочину. Таке рішення суд мотивував тим, що дії, кваліфіковані як хуліганські, особа вчинила за межами населеного пункту, за відсутності сторонніх осіб. Крім того, точного місця, в якому особа здійснювала постріли по автомобілю, встановлено не було.

У касаційній скарзі прокурор вказав, зокрема на безпідставне скасування вироку в частині засудження особи за ч. 4 ст. 296 КК України.

Як зазначено у постанові ККС ВС, за зовнішнім виявом хуліганство певним чином схоже на ряд інших діянь. Найбільше – на ті з них, які посягають на здоров’я, честь та гідність людини, її майно. Водночас надавати правильну кримінально-правову оцінку хуліганству та відмежовувати його від інших кримінально караних діянь належить, зокрема, за об’єктом злочину і такою ознакою суб’єктивної сторони злочину, як його мотив.

Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок. Особливість мотиву хуліганства (явна неповага до суспільства) полягає у причинній зумовленості. Спонукання вчинити такі дії можуть бути різні. Поєднує їх те, що вони здебільшого позбавлені будь-якої необхідності, нерідко постають із бажання особи показати свою винятковість, протиставити себе іншим чи з розгнузданого самолюбства, пов’язаного з неповагою до особи, людської гідності, байдужим ставленням до законів і встановлених у суспільстві правил поведінки.

Як убачається з матеріалів справи, чоловік приїхав у село на Рівненщині на мотоциклі, яким керував його знайомий, і роз’їжджав із ним вулицями села в масці (балаклаві) та зі зброєю (мисливською рушницею). Помітивши це, жителі села повідомили працівникам поліції. Згодом пасажир мотоцикла, тримаючи в руках рушницю, двічі вистрелив в автомобіль з людьми, який рухався позаду мотоцикла. Внаслідок цього один із пасажирів автомобіля отримав легкі тілесні ушкодження, а другий – тяжкі. Крім того, було пошкоджено автомобіль.

Кваліфікуючи зазначені дії особи за ч. 4 ст. 296 КК України, місцевий суд послався на показання трьох потерпілих (один із них – власник авто), чотирьох свідків, які перебували в автомобілі та трьох свідків – працівників поліції, які на патрульній машині їхали за мотоциклом і автомобілем, а також ще трьох свідків. Крім того, в основу обвинувального вироку місцевий суд поклав досліджені в судовому засіданні дані протоколів огляду місця події, слідчих експериментів, висновків експертів.

Дійшовши висновку щодо відсутності в діях особи складу згаданого злочину, апеляційний суд послався лише на показання засудженого та двох потерпілих, які були допитані в судовому засіданні. Проте іншим доказам, якими місцевий суд обґрунтував обвинувальний вирок, апеляційний суд належної оцінки не дав, безпосередньо в судовому засіданні їх не досліджував. З ухвали апеляційного суду залишилося незрозумілим, якими, крім хуліганських, мотивами керувався чоловік, стріляючи в автомобіль, в якому перебували кілька незнайомих йому людей, з котрими він до цього не спілкувався і не мав особистих стосунків.

Отже, незгода апеляційної інстанції з висновками органу досудового розслідування та суду першої інстанції про те, що особа протиправно, умисно застосувала вогнепальну зброю з метою грубого порушення громадського порядку, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, є необґрунтованою.

Незрозумілим є і висновок апеляційного суду щодо невстановлення точного місця, в якому особа здійснювала постріли по автомобілю. Із досліджених у судовому засіданні місцевого суду доказів, у тому числі з протоколу огляду місця події, видно, що ці дії відбувалися на конкретній вулиці села. Крім того, колегія суддів ККС ВС не погодилася і з твердженням про те, що зазначені дії відбувалися за відсутності сторонніх осіб. Адже за мотоциклом їхав автомобіль із жителями цього села та патрульна машина з працівниками поліції.

Виходячи з такої засади кримінального провадження, як безпосередність дослідження доказів, апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо докази, надані стороною обвинувачення й захисту, не були безпосередньо досліджені під час апеляційного перегляду кримінального провадження.

Отже, висновок апеляційного суду щодо відсутності в діях особи складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, є необґрунтованим.

ККС ВС скасував ухвалу апеляційного суду, призначивши новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Детальніше з постановою ККС ВС у справі № 556/1576/17 (провадження № 51-5277км19) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/86241508.