Відступлення від принципу пропорційності при розподілі судових витрат між сторонами

Відступлення від принципу пропорційності при розподілі судових витрат між сторонами
Андрій Грушицький,
суддя Верховного Суду, кандидат юридичних наук

Розгляд цивільних справ пов’язаний із певними фінансовими витратами, що в цивільному процесі називаються судовими витратами. Такі витрати несуть особи, які беруть участь у розгляді цивільних справ.
Судові витрати стягують з метою, по-перше, компенсувати суду та учасникам справи понесені витрати з розгляду цивільних справ, а по-друге, створити несприятливі майнові наслідки для осіб, які вчинили цивільні правопорушення або пред’явили необґрунтовані вимоги до суду.
Основний принцип, за яким здійснювався розподіл судового збору між сторонами за ЦПК України в редакції 2004 року, — це принцип пропорційності, який зберігся і в нинішній редакції процесуального закону.
Кодекс у редакції 2004 року зобов’язував сторони добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки (ч. 3 ст. 27), а поняття «зловживання» згадувалося лише двічі: стосовно застави при забезпеченні позову (ч. 4 ст. 153) та щодо змісту заяви про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (ч. 1 ст. 238).
Особливий порядок розподілу судових витрат був передбачений у випадках відмови від позову та укладенні мирової угоди (ст. 89).
У чинній редакції ЦПК України поняття «зловживання правами» згадано 15 разів, з них два рази у главі 8 «Судові витрати» розділу І Кодексу.
Відповідно до ч. 4 ст. 135 ЦПК України як захід забезпечення судових витрат суд з урахуванням конкретних обставин справи має право, за клопотанням відповідача, зобов'язати позивача внести на депозитний рахунок суду грошову суму для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу та інших витрат, які має понести відповідач у зв'язку із розглядом справи (забезпечення витрат на професійну правничу допомогу).
Таке забезпечення судових витрат застосовується, якщо позов має ознаки завідомо безпідставного або інші ознаки зловживання правом на позов.
Так, в ухвалі від 22 травня 2019 року у справі №161/19912/17 Верховний Суд погодився з висновком місцевого суду про залишення позовної заяви без розгляду з тих підстав, що позивач у визначений судом строк не виконав вимоги ухвали про внесення на депозитний рахунок суду коштів у розмірі 50 тис. грн для забезпечення витрат відповідача на професійну правничу допомогу.
Згідно із ч. 9 ст. 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Поняття «неправильний» тлумачиться в українській мові як такий, що не відповідає певним нормам, правилам, вимогам; не задовольняє вимог пропорції, симетрії і т. ін., а також як такий, що не відповідає істині, тому, що є в дійсності; помилковий, хибний; не такий, як треба; який не приводить до бажаних наслідків.
Практика застосування цієї правової норми не є усталеною, водночас поняття «неправильні дії сторони» слід тлумачити у взаємозв’язку з поняттям «зловживання процесуальними правами».
Як убачається із додаткової постанови ВП ВС від 23 жовтня 2019 року в адміністративній справі №815/6171/17, особа звернулася до суду з адміністративним позовом до державного реєстратора про скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії у листопаді 2017 року. На той час не було судової практики щодо віднесення такої категорії спорів до юрисдикції цивільного суду, тому немає підстав вважати, що дії позивача щодо звернення з цим позовом були неправильними чи необґрунтованими.
У постанові від 5 листопада 2019 у справі №916/2167/18 КГС ВС задовольнив касаційну скаргу відповідача та ухвалив нове рішення про відмову в позові, не покладаючи на позивача судового збору.
Суд виходив із того, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, а також, оскільки касаційним судом нове рішення у справі прийнято про відмову у позові про стягнення заборгованості, яка не є значною, суд касаційної інстанції вважає за можливе не відшкодовувати за рахунок позивача судового збору, який стягнуто судом першої інстанції, у зв’язку із задоволенням позову (відповідач не сплачував витрати балансоутримувача на утримання майна, а відмовлено лише у вимогах за договором оренди на суму 2,36 грн).
Частину 9 ст. 141 ЦПК України застосовано КЦС ВС у постановах від 17 вересня 2018 року у справі №740/4059/17, від 25 квітня 2019 року у справі №530/1035/16 ц, від 25 вересня 2019 року у справі №\2-941/11.
Отже, принцип пропорційності розподілу судових витрат може бути не застосований у випадку зловживання стороною процесуальними правами, якщо в позові відмовлено — судові витрати можна покласти на відповідача, або можливо задовольнити позов та покласти на позивача судові витрати.
Проте будь-яка поведінка сторін не може вплинути на вирішення цивільного спору по суті, оскільки суддя повинен виконувати свої професійні обов’язки незалежно, виходячи виключно із фактів, установлених на підставі власної оцінки доказів, розуміння закону, верховенства права, не зважаючи на будь-які зовнішні впливи.

Джерело: "Судово-юридична газета" gazeta@sug.kiev.ua