Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Історія становлення судової системи України.
Судові органи Київської Русі.
Серед судових органів Київської Русі необхідно виділити перш за все суд общини, як найбільш давній судовий орган. Община судила
відповідно до звичаєвого права. Вищою мірою покарання при цьому було вигнання із общини. Але зі зміцненням державності все більша
кількість справ підлягала князівській юрисдикції. Вигнання із общини, як найбільше покарання, було включене в Руську правду, але тепер
майно засуджених переходило не до общини, а йшло князю. 989 р. Володимир здійснив судову реформу, її сутність полягала в
розмежуванні світських і церковних судів. Великий князь судив або сам, або через посадників, тіунів, волостелів та їхніх помічників.
Велика кількість справ проходила через церковний суд, який розглядав всі правопорушення духовенства, а також багато справ простих
людей, які були віднесені до юрисдикції церковного суду: всі злочини проти моралі, порушення церковних законів, розпуста, чародійство,
родинні сварки і т. ін. Судовий процес носив змагальний характер. До божих судів відносили судовий поєдинок, а також ордалії —
випробування залізом або водою.Форма, в якій виносилось судове рішення, була усною. Судове рішення виконували різноманітні княжі
агенти і вірники, мечники та ін.
Судові функції в Галицько-Волинській землі не були відмежовані від адміністративних. Вищими судовими інстанціями були князь та
Боярська рада. На місцях судові функції виконували воєводи, волостелі, намісники. Право суду мали також чини центрального та місцевого
управління. Поступово право суду над залежними селянами набувають великі землевласники. Існував і церковний суд. Сфера юрисдикції
цього суду визначалась церковними уставами Ярослава та Володимира Мономаха. Церковному суду були підсудні шлюбно-сімейні та деякі
майнові справи.Процес мав змагальний характер і ті самі елементи, що й у Київській Русі.
Великокнязівський (господарський) суд був вищим судом у державі й мав необмежену компетенцію. Розгляд справ у цьому суді здійснювався
за участю Великого князя та магнатів. У законі не було визначено кількість магнатів. Все залежало від важливості справи, місця й часу
суду. У суді були присутні ті магнати, які в цей час перебували біля Великого князя. Сесія господарського суду мала починатися щорічно 11
листопада. У зв'язку з частими від'їздами та через велику кількість справ князь створював комісарські, асесорські, маршалкові суди, що
допомагали йому в здійсненні правосуддя, але не були постійними. Формою великокнязівського суду вважався суд пани-ради, який збирався
щороку через два тижні після початку Великого посту. Ще одним різновидом господарського суду був сеймовий суд, розгляд справ у якому
спершу здійснювався Великим князем і пани-радою під час роботи сеймів. Правопорушення у фінансовій сфері розглядав скарбовий суд.
Підсудність справ господарському суду не було строго визначено. У ньому могла бути розглянута будь-яка справа за скаргою (позовом)
кожної вільної людини. Із часом було введено обмеження в підсудності справ цьому суду. Інстанційний порядок розгляду справ вводиться
Статутом 1529 р., арт. 2 розділу VI якого зобов'язує подавати позов спочатку до місцевого суду і лише після рішення цього суду
звертатися до господарського.
Вищим судом першої інстанції та апеляційною інстанцією був суд Головного литовського трибуналу, організація і компетенція якого
визначались Уставом "Спосіб прав трибунальських" 1581 р. Після приєднання українських земель до Речі Посполитої апеляційним судом
тут став Луцький трибунал, створений 1578 р. Однак уже в 1579 р. він припинив існування, а апеляційною інстанцією для всіх судів Речі
Посполитої став Люблінський трибунал. Систему місцевих судів чіткіше визначила судова реформа 1564—1566 рр. До місцевих судів
належали територіальні (обласні), копні, домініальні, земський і підкоморський суди.
Територіальні (обласні)суди існували ще за часів Київської Русі. Намісники, пізніше старости і воєводи очолювали обласні суди. Нижче
стояли суди державця-намісника. Для цих судів вищою інстанцією був суд воєводи. Одноособові суди магнатів, шляхти і духовенства над
підвладним їм селянством — це домініальні, їхня діяльність регламентувалася Судебником Казимира 1468 р. У громадах (общинах) діяли
найдавніші за часом громадські, або копні суди. Копа — це суд, що складався з найшановніших членів громади, які збиралися на спільні збори
(копи) для розгляду судових справ. Ці суди керувалися нормами звичаєвого права. Суддями копного суду були копні мужі й копні-старці.
Копний суд не мав постійного складу суддів. Кількість суддів становила 15—30 осіб і залежала від величини копного округу. Територію
копного округу утворювали його центр та навколишня місцевість. Збори копи відбувалися найчастіше просто неба. Крім старців і копних
мужів на суді могли бути присутні й особи з державної адміністрації, зокрема віж або возний, які стежили за дотриманням на копі норм
звичаєвого і писаного права. Копне судочинство поєднувало в одному органі слідчі, судові та виконавчі дії, і це було характерним для нього.
Рішення копних судів, як правило, оскарженню не підлягали і виконувалися негайно. Це поширювалось і на вироки з смертною карою.
Усередині XVI ст. проводиться реформа судової системи. На Бельському сеймі 1564 року під натиском шляхти магнати зреклися своїх
привілеїв в справі судочинства, внаслідок чого Великий князь заснував земські та гродські (замкові) суди. Цю систему доповнили так звані
під коморські суди, введені II Статутом у 1566 році. Створення системи місцевих судів надало певної єдності всій судовій системі.
Земський, гродський (замковий) і підкоморський суди були місцевими судами для шляхти. Гродський суд був усестановим судом і розглядав
справи шляхти, міщан і селян. Розгляд справи в гродському суді починався негайно після доставки злочинця, захопленого на місці злочину
або затриманого упродовж 24 годин з моменту скоєння злочину. Усі рішення гродського суду записували до актових книг. Туди також
заносилися заяви возного, позовні вимоги сторін, різні нотаріальні дії.
Земські суди були створені в усіх повітах і були типовими становими судами шляхти. Остаточне правове оформлення цих судів було
здійснено Бельським привілеєм 1564 р. і Статутом 1566 р. Вони складалися з судді, підсудка та писаря, обиралися шляхтою і
затверджувалися Великим князем. Збирались ці суди тричі на рік, їхні сесії продовжувались по два тижні. Підсудності земських судів
підлягала шляхта в усіх справах, крім значних кримінальних (вбивство, підпал, розбій тощо). Переважно земський суд розглядав цивільно-
правові позови. Із цивільних справ земському судові не були підсудні лише земельні спори. Крім судових справ земський суд здійснював
нотаріальні дії, приймав скарги на дії місцевої адміністрації. Це були перші суди, повністю відокремлені від адміністрації. Апеляційною
інстанцією для цих судів був суд Великого князя.
Підкоморські суди розглядали суперечки про землю, це були суди у справах земельних розмежувань. їх було створено в 1566 р. У цьому суді
рішення за земельними спорами та майновими вимогами, що випливали з них, виносив один суддя — підкоморій. За Статутом 1566 р. його
призначав безпосередньо господар. Помічником підкоморія був коморник. Розгляд справи проводився на місці спірних кордонів землеволодінь.
Тут підкоморій вислуховував пояснення сторін, опитував сусідів, після чого виносив рішення й особисто встановлював межові знаки. У
державних судах важливе місце займав возний, який викликав на суд сторони, був виконавцем вироків, при свідках вручав позови на суд або
"прибивав їх на двері". На українських землях існували суди, які не вписувалися до загальної судової системи. До таких спеціальних судів
належали: церковні, цехові, ярмаркові, каптурові суди, суди для іновірців, гетьманський, полюбовний (приятельський) суди.
Каптурові суди створювались у період безкоролів'я в XVI ст. Причина їх створення полягала в такому. Господар вважався вищим
джерелом справедливості, і всі суди діяли за його дорученням. У разі відсутності господаря діяльність усіх судів переривалася, однак
оскільки були нагальні справи, для розгляду їх створювались каптурові суди. До цього суду входили всі судді певного повіту. Основним
завданням каптурового суду був розгляд кримінальних справ, пов'язаних з порушенням громадської безпеки.
Польська судова система.
Після Люблінської унії на українські землі була розповсюджена польська судова система. Вищими судовими інстанціями були
господарський суд, головний трибунал і сеймовий суд. Як суди першої інстанції вони судили магнатів і панів. Найбільше навантаження
господарський суд мав як апеляційна інстанція за скаргами на рішення решти судів. Для того щоб розвантажити господарський суд, у
1581 р. було видано закон про утворення вищого суду — головного трибуналу, на який покладалось завдання апеляційного перегляду справ і
розгляду деяких справ за першою інстанцією. Головний трибунал складався з виборних суддів, яких обирала щорічно шляхта. Обраними
могли бути лише шляхтичі, які мали власні володіння і зналися на питаннях права і місцевих звичаїв. Головний трибунал був апеляційною
інстанцією і розглядав скарги на рішення гродських, земських і підкоморських судів, панських судів щодо шляхтичів, засуджених до
смертної кари, тюремного ув'язнення або великих грошових штрафів. Рішення головного трибуналу виносилися більшістю голосів і
оскарженню не підлягали. Виконання рішень здійснювали місцеві посадові особи. Законом 1588 р. було проведено реорганізацію сеймового
суду, до складу якого крім государя і пани-ради вводилися вісім депутатів від сейму. Сеймовому суду були підсудні всі справи за
державними злочинами: заколот проти государя, державна зрада, підготовка та участь у повстаннях, фальшивомонетництво та ін.
Сеймовий суд міг розглядати справи і без участі государя. Вирок сеймового суду оскарженню не підлягав, але за государем зберігалося
право помилування засудженого.Для шляхти існували суди, які були створені ще в Великому князівстві Литовському: земські, гродські та
підкоморські. їхня компетенція в даний час майже не змінюється. Із середини XVII ст. практично припиняють діяльність копні
(громадські) суди, їх замінюють суди власників.
Судова система на Запоріжжі.
Своєрідна судова система формувалася на Запоріжжі. Судові функції тут виконували усі представники козацької старшини. Кошовий
отаман (гетьман) був найвищим судовим органом. У середині XVII ст. він перетворюється на вищу апеляційну інстанцію. Основні судові
функції покладалися на військового суддю, який розглядав кримінальні й цивільні справи козаків. Найбільш складні справи він передавав
кошовому отаману (гетьману) або Військовій раді. Військовий суддя відправляв правосуддя за звичаєвим правом, яке склалося на
українських землях протягом останніх століть. Судові повноваження інших представників військової старшини були менш значимими.
Так, військовий осавул виконував функції слідчого та стежив за виконанням судових рішень. У межах своїх повноважень виконували
судові функції курінні та паланкові отамани. Цікаво, що на Запоріжжі діяв принцип: "Де три козаки — два третього судять".
Процесуальне право не знало істотних відмінностей між цивільними та кримінальними справами. Домінуючим, як і раніше, був
змагальний процес.Внаслідок Визвольної війни польська судова система в Україні була скасована. Йдеться про шляхетсько-станові суди:
земські — в цивільних справах, гродські — в кримінальних та підкоморські — в земельних. Всі суди в своїй діяльності керувалися
Статутом 1588 року. В містах продовжувало діяти магдебурзьке право. Після створення Української держави судова система
складалася з Генерального суду, полкових, сотенних та громадських (сільських) судів. Вищим судовим органом був Генеральний суд. До
нього входили генеральні судді (в різні часи три, два, один) і генеральна старшина. Найбільшу кількість справ розглядали полкові суди, їх
очолювали полкові судді, проте головували тут полковники. Полкові суди розглядали кримінальні та цивільні справи. Полкові суди були
судами другої інстанції по відношенню до сотенних судів, які очолювали сотники. До них входили також отаман, міський писар, осавул
та хорунжий. Ці суди часто діяли разом з міськими (ратушними) судами, але у 1730 році їх було відокремлено. Повністю вони були
ліквідовані у 1763 році. Громадські, або сільські, суди були спільними для селян і козаків, але їхні справи розглядали окремо. До складу цих
судів входили війт та представники від селян і козаків. Окрім названих судів, в Україні існували церковні, цехові, мирові, третейські і
ярмаркові суди.
На початку XIX ст. судова система в Україні не була єдиною. В Слобідсько-Українській, Херсонській, Катеринославській і Таврійській
губерніях судова система була приведена у відповідність до судової системи Росії. До складу судової системи в цих губерніях входили
губернські суди (палата кримінального і палата цивільного суду), які були другою і апеляційною інстанцією для судів нижчого рівня. Над
становими були совісні і надворні суди, які були створені на рівні губерній. Голови палат цивільного і кримінального суду призначалися.
Палата кримінального суду розглядала в першій інстанції справи про посадові злочини, пожежі, порубки лісу та ін. Палата цивільного суду
— справи про нерухоме майно в різних губерніях, спори про власність у містах. Надворні суди не були обов'язковими для кожної губернії.
Вони розглядали кримінальні і цивільні справи осіб, станову належність яких було важко визначити, а також справи чиновників і
військовослужбовців, що тимчасово знаходилися в тому чи іншому місті в справах служби. Необхідність і склад цього суду визначалися
губернатором. Судами першої інстанції були земські суди в повітах (для дворян і селян), а в містах—магістрати і ратуші (для купців і
міщан). В Одесі в 1808 році був створений комерційний суд. Земські суди розглядали цивільні і кримінальні справи, проводили слідство і
здійснювали виконання рішень та вироків. У містах судовими органами були магістрати і ратуші. Магістрати складались, як правило, з
двох голів і чотирьох ратманів, які вибиралися міським населенням. Апеляційною інстанцією для міських судів був також Головний суд. При
магістратах функціонували совісні суди. Магістрат розглядав цивільні та кримінальні справи жителів міста.
Судова реформа була найбільш радикальною, новаторською і технічно досконалою з усіх реформ другої половини XIX ст. За історичним
значенням її можна порівняти хіба що з скасуванням кріпосного права. Хоча цивільне і кримінальне право не реформувалось, нова і
інституцій на і процесуальна структура системи судочинства являла собою розрив з попередньою правовою традицією, а також приклад
творчої адаптації досягнень юриспруденції і судової практики західноєвропейських країн, головним чином Франції та Великобританії
. Ефективність судової реформи значно зменшувалась тим, що вона зберегла інститут станових судів для інородців, комерційні суди, а
також суди військові і духовні. Реформа містила багаторазові застереження та обмеження. Незважаючи на це, царизм проводив судову
реформу дуже повільно, особливо в Україні. Відповідно до реформи в Україні передбачалося створення загальних судів. Останні були
створені тільки в Полтавській, Херсонській, Катеринославській і Таврійській губерніях. В інших губерніях України було дозволено
створення лише місцевих судів, та й то через декілька років після оголошення змісту реформи, наприклад, у Чернігівській губернії—з 1869
року, в Київській і Подільській — з 187 І року. При цьому склад місцевих судів у Київській, Волинській і Подільській губерніях не обирався, а
призначався міністром юстиції. Особливістю проведення судової реформи в Україні було те, що вона відбувалась тут майже паралельно з
введенням у дію законів, які обмежували або скасовували значну частину її прогресивних положень. У післяреформені роки в судову реформу
було внесено більш ніж 700 змін та поправок Наступні зміни в судову систему вносяться в роки першої світової війни.
Суди після Жовтневої революції 1917 року.
На перших порах після революції в Україні продовжують діяти суди, запроваджені в Російській імперії ще судовою реформою 1864 року.
Основна форма судової організації—окружна юстиція — залишалася без змін. На території України діяли такі судові органи: дільничі
мирові суди, з'їзди мирових суддів, окружні суди, що створювалися один на кілька повітів. За ними йшли, як апеляційні інстанції, судові
палати. Найвищою судовою інстанцією вважався Правительствуючий сенат у Петербурзі. Крім цих судів, в Україні діяли також
селянські волосні суди, верхні волосні суди тощо. Відразу ж після Лютневої революції було запроваджено посаду адміністративних суддів
у повітах і особливі адміністративні відділи при окружних судах. Створюються різні тимчасові судові органи, революційні трибунали
тощо. Формально ця судова система збереглася в Україні і після приходу до влади Центральної ради. Центральній раді запропоновано
зробити українську судову систему, незалежну віл російської, та створити для керівництва нею як найвищу судову інстанцію Вищий
крайовий суд, а для проведення реформи судової системи створити на місцях інститут судових комісарів. Програмні цілі Центральної
ради щодо судової реформи знайшли відображення в III Універсалі: "Суд на Україні повинен бути справедливий, відповідно духові
народу". Організацію проведення судової реформи було покладено на Генеральне секретарство судових справ. 23 листопада 1917 року
Мала рада затвердила законопроект, згідно з яким "Суд на Україні твориться іменем Української Народної Республіки". 16 грудня 1917
року Центральна рада затверджує підготовлений Генеральним секретарством судових справ законопроект про утворення (до скликання
Всеукраїнських Установчих зборів) тимчасового Генерального суду. Відповідно до ст. 1 Закону Генеральний суд складався з трьох
департаментів: цивільного, карного і адміністративного. Він був вищою судовою інстанцією в Україні й здійснював нагляд над усіма
судовими установами і діяльністю працівників судових органів. Судді Генерального суду, яких було 15 осіб, отримували звання
генеральних суддів. 16 грудня 1917 року приймається Закон "Про заведення апеляційних судів". Передбачалося створення трьох
апеляційних судів: Київського, Харківського і Одеського, компетенція яких поширювалася на навколишні губернії. Апеляційний суд
складався з голови, заступника і декількох суддів. При апеляційних судах були затверджені посади старших прокурорів і прокурорів, їх
призначав Генеральний секретар судових справ. Слід відзначити, що Харківський і Одеський апеляційні суди так і не були створені. 14
лютого 1918 року запроваджуються посади головних губернських військових комендантів, які отримували право створення революційних
військових судів для оперативного розгляду справ про вбивства, пограбування, підпали, зґвалтування та розбій. Відразу ж після розгляду
справи такий суд розформовувався. До його складу входили професійний суддя, два представники від громадськості і чотири — за
призначенням військового коменданта. У розгляді справи мали право приймати участь захисник, приватний обвинувач і приватний
позивач. Дізнання в справі проводили слідчі, що призначалися губернським або повітовим військовими комендантами. Ці суди розглядали
справи як військових, так і цивільних осіб. Карні справи і проступки військовослужбовців розглядали Київський та Одеський військові
суди, а згодом вищі військові суди у Києві та Катеринославі і 17 штабних судів — у Харкові, Полтаві, Одесі тощо.
Після проведення адміністративно-територіальної реформи робиться чергова спроба реформування судової системи. В березні 1918
року було підготовлено проект Закону "Про організацію судів Республіки по землях", який так і залишився на папері. Ще на початку
березня Центральна рада ліквідувала селянські волосні і верхні сільські суди, а в кінці місяця видала постанову, згідно з якою у
місцевостях, де членів мирових судів не було обрано чи затверджено, справи могли розглядатися мировими суддями одноособово.
Військові суди Української держави діяли на підставі Закону "Про організацію військово-судових установ та їх компетенції" від 21
червня 1918 року. Вони поділялися на вищі і штабні суди. До вищих належали Київський і Катеринославський військові суди, до штабних
— ті, що діяли при штабах дивізій, корпусів і Головному штабі. Справи в цих судах розглядалися колегіями у складі голови та виборчих
суддів. У засіданнях вищих судів передбачалася участь прокурора і захисника. Обов'язковою у військових судах була посада військового
слідчого.
Юридичним оформленням початку радянського судового будівництва в Україні була постанова Народного Секретаріату України "Про
введення народного суду" від 4 січня 1918 року. Народні суди повітів і міст були головною ланкою судової системи. За постановою
створювалися дільниці, повітові і міські народні суди. Вироки і рішення народного суду були остаточними і не підлягали апеляційному і
касаційному оскарженню. Постанова від 4 січня 1918 року передбачала створення революційних трибуналів. 23 січня 1918 року
приймається Положення про революційні трибунали, в якому були висвітлені питання їх організації та процесуальної форми діяльності.
У перший рік своєї діяльності радянська влада захоплювалася ідеєю перерозподілу компетенції між державними і громадськими
органами на користь останніх. Не обійшло це і судову систему. Постановою Народного Секретаріату від 20 січня 1918 року з
підсудності народного суду вилучалося цілий ряд справ. Так, житлові справи передавалися на розгляд житлових камер при місцевих
Радах, земельні справи підлягали розгляду в селянських земельних комітетах, справи, пов'язані з соціальним страхуванням, розглядалися в
страхових органах, примирливих камерах, трудові спори мали розв'язуватися у відділах праці місцевих рад. 19 лютого 1919 року РН К
УСРР прийняв декрет про суд, яким скасовував усі суди, організовані попередніми режимами. У системі судів, що створювалися
радянською владою, центральне місце належало революційним трибуналам, які запроваджувалися по одному на губернію. Чисельний
склад трибуналу встановлював губвиконком, але вік не міг бути меншим 15. Справи розглядалися у складі 5, а з березня 1920 року—у
складі 3 членів трибуналу. Члени трибуналу обиралися губ виконкомом терміном на 6 місяців. Для розгляду справ особливої важливості
наприкінці травня 1919 року був створений Верховний революційний трибунал, який діяв як суд першої інстанції. За Тимчасовим
положенням від 20 лютого 1919 року були ліквідовані повітові і міські народні суди. На базі дільничних судів створювався єдиний
народний суд. Кількість таких судів в кожному місті і повіті і район їх дії визначались в містах — міськими радами, а в повітах —
повітовими виконкомами рад. Як касаційна інстанція в кожному повіті були створені Ради (з'їзди) народних суддів. До них входили всі
народні судді повіту. У Червоній армії для боротьби з контрреволюційними, військовими й іншими злочинами були створені революційні
військові трибунали. Нова економічна політика вимагала перебудови судової системи. Правовою основою судової реформи стала
постанова ВУЦВ К від 16 грудня 1922 року, яка затвердила "Положення про судоустрій УСРР". Цей документ був майже точною
копією "Положення про судоустрій РСФРР" від 31 жовтня 1922 року. Згідно з Положенням в Україні створювалась єдина система
судових органів: народний суд, губернський суд, Верховний Суд УСРР. Тимчасово дозволялася діяльність воєнних трибуналів, — у
справах про злочини проти Червоної Армії; воєнно-транспортних трибуналів — про злочини на транспорті; особливих трудових сесій
народних судів — у справах про злочинні порушення Кодексу законів про працю; земельних комісій — у земельних справах; арбітражних
комісій — у справах про спори міждержавними організаціями відносно майнових прав. Народний суд був головною ланкою судової
системи і діяв у складі постійного народного судді або постійного народного судді і двох народних засідателів. У зв'язку з переходом на
триступеневу систему управління IX Всеукраїнський з'їзд Рад 23 жовтня 1925 року затвердив нове "Положення про судоустрій
Української СРР", за яким судова система набула такого вигляду: народний суд, окружний суд, Верховний Суд УСРР.
Народний суд був основною ланкою судової системи. Як суд першої інстанції він розглядав більшість цивільних і кримінальних справ. До
його складу входили народний суддя і двоє народних засідателів. Народні суди обиралися районними з'їздами Рад, а в містах і селищах —
пленумами міських і селищних Рад. Термін обрання — один рік. В організаційно-адміністративному відношенні народні суди
підпорядковувалися обласним судам. Обласні суди були судами першої інстанції з розгляду кримінальних і цивільних справ і судами другої
інстанції для перегляду в касаційному порядку і в порядку нагляду судових вироків, ухвал і постанов у кримінальних і цивільних справах
народних судів. Голови, їх заступники І члени обласних судів обиралися обласними виконкомами терміном на один рік.
Верховний Суд УРСР був органом судового нагляду і керівництва судовою практикою на території республіки. Як касаційна інстанція
він розглядав справи, що були в провадженні обласних судів, як судів першої інстанції. Конституція УРСР 1937 року стала юридичною
базою для подальшого розвитку судової системи. В ній говорилося, що правосуддя в УРСР здійснюється Верховним судом УРСР,
Верховним судом МАРСР, обласними судами, судами адміністративних округів, а також спеціальними судами СРСР, які створювалися
за постановою Верховної Ради СРСР, народними судами. За Конституцією УРСР Верховний Суд республіки обирався Верховною Радою
УРСР терміном на 5 років, обласні суди обиралися обласними Радами депутатів трудящих також на 5 років, народні суди обиралися
населенням відповідних районів терміном на 3 роки. 16 серпня 1938 року Верховна Рада СРСР приймає "Закон про судоустрій Союзу
PCP, союзних і автономних республік". Закон проголошував головні демократичні принципи судочинства: гласність, усність,
змагальність. Була підтверджена незалежність суддів і їх підпорядкованість тільки закону. Але в практичній діяльності судів ці
демократичні принципи фактично не спрацьовували.
Прийняттям Конституції УРСР 1937 року і Закону про судоустрій закінчилася централізація судової системи СРСР. Керівництво
судовою практикою було зосереджене у Верховному Суді СРСР, а єдине судове управління здійснювалося Наркоматом юстиції СРСР. 22
червня 1941 року Президія Верховної Ради СРСР прийняла указ "Про військові трибунали в місцевостях, оголошених на воєнному стані,
й у районах воєнних дій", яким встановлювався порядок організації військових трибуналів і порядок ведення ними справ. Трибунали
створювалися при арміях, корпусах, дивізіях, гарнізонах, бригадах на залізницях і в річкових (морських) басейнах. Наглядовими
інстанціями для цих трибуналів були воєнна, воєнно-залізнична, воєнна воднотранспортна колегія Верховного Суду СРСР і Пленум
Верховного Суду СРСР. Наркомюст СРСР здійснював організаційну роботу. Частина територіальних судів і прокуратур (у
місцевостях, де був запроваджений стан облоги) також перетворювались у воєнні. Були також створені окружні та обласні військові
трибунали НКВС. До 1943 року трибунали діяли в складі трьох постійних членів, згодом — з участю засідателів. Терміни розгляду справ
були короткими; вироки трибуналів не підлягали касаційному оскарженню (переглядались тільки в порядку нагляду); слухання справ було
закритим.
Відразу ж після визволення України відновили свою роботу обласні та народні суди, органи прокуратури. Уже у вересні 1945 року було
відновлено в повному обсязі діяльність цивільних судів всіх інстанцій. 10 жовтня 1948 року приймається Положення про вибори
народних суддів. Відтепер вони мали обиратися громадянами на три роки. Положення підвищило до 27 років віковий ценз для кандидатів
в народні судді та народні засідателі. Загальне керівництво судовою системою, як і раніше, здійснював Мін'юст УРСР. Відразу після
смерті Сталіна були ліквідовані інструменти масового терору і репресій — воєнні трибунали військ МВС і Особлива нарада МВС, яка
мала право застосовувати в адміністративному порядку висилку, заслання та ув'язнення. Трохи пізніше, у лютому 1957 року, були
ліквідовані транспортні суди. У травні 1956 року приймається ряд актів, спрямованих на розширення прав обласних судів і Верховного
суду УРСР. Були створені президії обласних судів і Президія Верховного Суду республіки. Ця реформа зробила непотрібною діяльність
Мін'юсту СРСР, і Мін'юст УРСР став союзно-республіканським органом. Обласні суди отримали право здійснення контролю за всією
діяльністю народних судів. Реорганізація судової системи в Україні була завершена прийняттям 25 грудня 1958 року Основ
законодавства про судоустрій СРСР, союзних і автономних республік та Закону про судоустрій УРСР від 30 червня 1960 року Ці акти
внесли принципові зміни в побудову системи народних судів. Замість дільничних народних судів вводився єдиний народний суд району чи
міста, який тепер обирався на 5 років. Народні засідателі обиралися на два роки на загальних зборах робітників і службовців.
В 60—80-ті роки структура судової системи майже не змінюється. Конституція УРСР 1978 року відносила до неї Верховний Суд
УРСР, обласні суди, Київський міський суд, районні (міські) народні суди. Народні судді районних (міських) народних судів обиралися
відповідно обласними, Київською міською Радами народних депутатів. Судді Верховного Суду УРСР, обласних судів, Київського міського
суду обиралися Верховною Радою УРСР. Народні засідателі районних (міських) народних судів обиралися на зборах трудових колективів
або на зборах громадян за місцем їх проживання, а народні засідателі вищих судів—відповідними Радами народних депутатів. За
Конституцією 1978 року Верховний Суд УРСР був найвищим судовим органом республіки. У1981 році в УРСР були прийняті закони
"Просудоустрій УРСР", "Про вибори районних (міських) народних суддів УРСР", "Про порядок відкликання народних суддів і народних
засідателів районних (міських) народних судів УРСР". Прийняте законодавство практично залишало без змін ту судову систему, що
склалася в 60—80-ті роки. Головна увага спрямовувалася на покращення роботи судових органів, підвищення ефективності їх дії, хоча
вряд чи можна було це зробити в умовах існуючої псевдо демократії.
Реформування судової системи почалося, як завжди, на союзному рівні. 20 червня 1989 року Верховна Рада СPCР прийняла Закон "Про
статус суддів в СРСР". ІЗ листопада 1989 року були прийняті нові Основи законодавства СРСР і союзних республік про судоустрій. У
грудні 1989 року Верховна Рада СРСР ухвалила цілий ряд нормативних актів, спрямованих на підвищення ролі суду, зокрема Закон СРСР
"Про відповідальність за неповагу до суду", постанови "Про затвердження Положення про кваліфікаційні колегії суддів судів Союзу
PCP", "Про затвердження Положення про кваліфікаційну атестацію суддів", "Про затвердження Положення про дисциплінарну
відповідальність суддів, відкликання і дострокове звільнення суддів та народних засідателів судів Союзу PCP". Закон від 27 жовтня 1989
року вніс істотні зміни в розділ 18 Конституції УРСР "Суд і арбітраж". Судова система У PCP складалася з Верховного Суду УРСР,
Верховного суду Автономної РК, обласних судів, Київського міського суду, районних (міських) народних судів. Судді районних народних
судів обирались обласними Радами народних депутатів. Термін повноважень суддів усіх рівнів станови в 10 років, народних засідателів
— 5 років. Закон від 24 жовтня 1990 року ви вів судову систему України із підпорядкування союзним органам. Конституція УРСР
визначала, що найвищий судовий контроль і нагляд за судовою діяльністю судів республіки здійснюється лише Верховним Судом
Української PCP (ст. 199).
Побудова демократичної правової держави.
Невід'ємною складовою побудови демократичної правової держави є проведення судової реформи. У квітні 1992 року Верховна Рада
схвалила Концепцію судово-правової реформи. Судочинство в Україні мало здійснюватися Конституційним Судом і судами загальної
юрисдикції.
У Конституції, Законі України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 р. закріплено основні положення організації та
діяльності Конституційного Суду України. Організація, порядок діяльності та компетенція судів загальної юрисдикції визначалися
Конституцією України, законами України "Про судоустрій Української PCР" від 5 червня 1991 р., "Про статус суддів" від 15 грудня
1992 р., "Про арбітражний суд" від 4 червня 1991 р., "Про організацію судового самоуправління" від 2 лютого 1994р. та ін. . У зв'язку з
проведенням судової реформи 21 червня 2001 р. було прийнято Закон "Про внесення змін до Закону України "Про арбітражний суд", в
якому назву "арбітражний суд" було замінено на "господарський суд". Господарські суди є спеціалізованими судами в системі судів
загальної юрисдикції. Вони становлять єдину трьох ланкову систему спеціалізованих судів, до якої входять місцеві господарські суди,
апеляційні господарські суди, Вищий господарський суд України. До місцевих господарських судів належать господарський суд
Автономної Республіки Крим, господарські суди областей, міст Києва і Севастополя. Місцеві господарські суди є судами першої
інстанції. Апеляційні господарські суди — це суди апеляційної інстанції. Вищий господарський суд України є вищим судовим органом
господарських судів України у здійсненні правосуддя у сфері господарських відносин.
У червні 2001 р. до законів України "Про судоустрій України" і "Про статус суддів" було внесено істотні зміни. Відповідно до Закону
України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України" від 21 червня 2001 р. систему судів загальної юрисдикції
утворюють місцеві суди, апеляційні суди, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України. Місцеві суди діють у межах району, міста
(крім міст районного підпорядкування), району міста, кількох районів або району і міста одночасно. До місцевих судів за статусом
прирівнюються військові суди гарнізонів і господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя. До
складу місцевого суду входять не менш як троє суддів. Місцевий суд розглядає як суд першої інстанції, а також у зв'язку з
нововиявленими обставинами, цивільні, господарські, адміністративні, кримінальні та інші справи. У передбачених законом випадках
місцевий суд розглядає справи про адміністративні правопорушення. Він також вивчає та узагальнює судову практику, здійснює інші
повноваження, надані йому законом.
_03_03.png)
Історична довідка Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області.
За однією з існуючих в науковому світі версій на місці сучасного Очакова ще у І-ІІІ ст. перебувало сарматське місто Алектор, історія
існування й занепаду якого до сьогодні залишилася загадкою. Дата заснування Очакова (1492) викликає багато суперечок серед учених.
Тут знайдено сліди слов"янських поселень в гирлі Дніпра і на о. Березань, які датуються ще IX-XII ст. У цих місцях стояв південний
форпост Київської Русі, навколишні поселення якого були зруйновані численними ордами кочівників, а у XIII ст. ці землі були захоплені
монголо-татарами і приєднані до Золотої Орди, яка досягла на той час найвищого підйому військової могутності, будучи однією з
найсильніших держав Середньовіччя.В кінці XIV - на початку XV ст. литовським князям Гедемінасу, Ольгерду, а пізніше Вітовту
вдалося, користуючись династичною боротьбою в Золотій Орді, розширити межі Литовського князівства до Чорноморського
узбережжя і поставити татарських феодалів Криму у васальну залежність від Литви. Тоді ж, за існуючої версії, на місці сучасного
Очакова литовський князь Вітовт заснував фортецю Дашів.
Незалежне Кримське ханство було створене у 1443 р. З 1475 р. Кримське ханство попадає у залежність від Туреччини. З часом всі
приморські міста Кримського ханства були підпорядковані туркам, а Очаків став центром усіх турецьких володінь на просторі між
пониззям річок Дніпра та Дністра, що складали так званий Очаківський степ. У Кримських посольських книгах місто Менглі-Гірея в
гирлі Дніпра називається Очаковом. Таким чином, документально підтверджено, що у 1492 р. в гирлі Дніпра покладено початок місту
Очаків. Менглі-Гірей назвав укріплення Кара-Кермен (Чорна фортеця). У XVІ - XVІІ ст. наступні правителі Кримського ханства
остаточно зіпсували відносини з Росією грабіжницькими нападами на її територію. Не уникли такої долі й Польща, й Україна. Мужню
боротьбу з Кримським ханством вели донські і запорізькі козаки. У 1523 р. Очаків був спалений отаманом Євстафієм Дашкевичем.
Протягом 1538-1541 рр. козаки двічі руйнували Очаків, знищили частину замку і порту. У 1629 р. турецькі правителі зайнялися
оновленням старої цитаделі фортеці, яка була доповнена кам"яними укріпленнями, що становили єдину оборонну систему у вигляді
чотирикутника з масивними зубчастими стінами довжиною близько 3 км. Розширена фортеця стала називатися Ачи-кале (від
турецького «ачіл», що означає «вихід у відкрите море», в російській вимові - Очаків). У 1669 р. козацьке військо під проводом кошового
отамана Запорізької Січі Івана Сірка майже повністю зруйнувало турецький Очаків, звільнивши 7 тис. невільників. Знаменита в історії
облога Очакова (1788).
На початку XIX сторіччя на території сучасної України існувало 9 губерній: Київська, Полтавська, Чернігівська, Харківська,
Катеринославська, Херсонська, Таврійська, Подільська і Волинська. Очаків знаходився на території Херсонської губернії. Суди на
українських землях протягом першої половини XIX ст. будувалися за становим принципом, їх діяльність сприяла зміцненню політичного й
економічного становища дворянства. У Катеринославській, Таврійській, Харківській (до 1835 р.- Слобідсько-Українській), Херсонській (до
1812 р.- Миколаївській) губерніях судочинство було приведено у повну відповідність із судовою системою центральної Росії. 1859 року у
заштатному місті Очакові Одеського повіту Херсонської губернії, мешкало 4823 особи (2427 осіб чоловічої статі та 2396 — жіночої),
налічувалось 676 дворових господарств, існувала православна церква, єврейська синагога и молитовна школа, приходське училище,
лікарня, поштова станція, купецька гавань, 32 млини. Згідно даних Миколаївського обласного державного архіву в місті з 1865 по 1869
роки розташовувався Очаківський сирітський суд Одеського повіту Херсонської губернії. Юридичним оформленням початку радянського
судового будівництва в Україні була постанова Народного Секретаріату України "Про введення народного суду" від 4 січня 1918 року.
Народний суд був основною ланкою судової системи. Як суд першої інстанції він розглядав більшість цивільних і кримінальних справ. До
його складу входили народний суддя і двоє народних засідателів. Народні суди обиралися районними з'їздами Рад, а в містах і селищах —
пленумами міських і селищних Рад. Термін обрання - один рік. В організаційно-адміністративному відношенні народні суди підпорядковувалися обласним судам. В Очакові був створений Очаківський народний суд, який діяв і під час Великої Вітчизняної війни.
Указом Президента України від 15 березня 2004 р. N 328/2004 «Про внесення змін до Мережі та кількісного складу суддів місцевих судів»,
ліквідовано ряд місцевих загальних судів, серед яких Очаківський міський і Очаківський районний суди, та утворено Очаківський міськрайонний суд у складі 8 суддів. Згідно наказу №178 від 30.08.2017 року штатний розпис суду був приведений у відповідність з наказом ДСА України №843 від 08.08.2017 року "Про визначення кількості суддів у місцевих загальних судох, апеляційних судах областей, міста Києва". Зміни до штатного розпису введені в дію з 01.09.2017 року, відповідно до нового штатного розпису чисельність суддів складає - 6 суддів.
На сьогоднішній день Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області в порядку першої інстанції розглядає цивільні, кримінальні, адміністративні справи та справи про адміністративні правопорушення.
Штат суду складається з 36 осіб, з них: 6 суддів; 19 державних службовців, з них: керівник апарату – 1, заступник керівника апарату – 1, секретарів судового засідання – 6, провідні спеціалісти – 2, головні спеціалісти – 2, старший секретар – 1, секретарі суду – 4, старший судовий розпорядник - 1, судовий розпорядник – 1; патронатна служба – 7 осіб, з них: помічник голови суду - 1, помічників суддів – 6; інших працівників та службовців- 4, з них: архіваріус – 2, робітник по обслуговування будинків та споруд – 1, прибиральниця – 1.
Рішенням зборів суддів №3 від 22.02.2022 р. суддю Рак Л.М. обрано на посаду голови Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області.
На даний час в суді правосуддя здійснюють наступні судді:
Рак Лариса Миколаївна (обрана суддею безстроково відповідно до Указу Президента України №157/2017 від 12.06.2017)
Шевиріна Тетяна Дмитрівна (призначена на посаду судді вперше згідно Указу Президента від10.02.2012 р. № 83/2012)
Куцаров Віталій Іванович (призначений на посаду судді вперше згідно Указу Президента від 25.09.2016 р. № 425/2016)- без повноважень
Архівна довідка.
|
В 1944-1948 роки в народному суді Очаківського району працювали: Народний суддя- Євдокимова Народний суддя- Ніцан Василь Андрійович Народний суддя-Семенов Заступник народного судді –Галіч Іван Григорович Народний суддя- Чекін Михайло Іванович
В 1949-1952 роки в народному суді Очаківського району працювали: Народний суддя- Бондаренко П.С. В.о. народного судді -Таран Заступник народного судді –Козулько Володимир Павлович
В 1953-1954 році в народному суді Очаківського району працював: Народний суддя- Бондаренко П.С.
В 1955 році в народному суді Очаківського району працювали: Народний суддя- Бондаренко П.С. Народний суддя- Ткач М.А.
В 1956-1959 році в народному суді Очаківського району працював: Народний суддя- Ткач М.А.
В 1960-1982 році в народному суді Очаківського району працював: Народний суддя- Лисенко Іван Тихонович
В 1982-1987 році в народному суді Очаківського району працювали: Голова суду- Кузьмичов В.Е. Народний суддя- Степанова Валентина Миколаївна
В 1987-1993 році в народному суді Очаківського району працювали: Голова суду - Пшеницький Лук’ян Миколайович Народний суддя - Степанова Валентина Миколаївна
|
В 1993-2004 в Очаківському районному суді, на посадах судді працювали: Голова суду- Степанова Валентина Миколаївна Суддя- Головко Людмила Іванівна Суддя- Колдіна Людмила Георгіївна Суддя- Крамаренко Тетяна Володимирівна
В 1991-1993 році в Очаківському міському суді, на посадах судді працювали: Голова суду - Ходаковський Є.А. Суддя-Горбань Тетяна Іванівна
В 1993 році в Очаківському міському суді, на посаді судді працювала: В.о. голови суду - Горбань Тетяна Іванівна
В 1993-2004 році в Очаківському міському суді, на посадах судді працювали: Голова суду- Басанець Тамара Олександрівна Суддя-Горбань Тетяна Іванівна Суддя- Чаус Людмила Володимирівна Суддя- Чернієнко Сергій Анатолійович
З 2004 по теперішній час в Очаківському міськрайонному суді, на посадах суддів працювали: Голова суду- Степанова Валентина Миколаївна Голова суду - Казанлі Людмила Іванівна (з жовтня 2014 року по 07.02.2022 року) Заступник голови- Басанець Тамара Олександрівна (до 2010 року) Заступник голови - Казанлі (Головко) Людмила Іванівна (з 2011 року по 2014 рік) Суддя- Кузьменко Вячеслав Володимирович Суддя- Чернієнко Сергій Анатолійович Суддя- Крамаренко Тетяна Володимирівна Суддя- Чаус Людмила Володимирівна Суддя- Єнтіна Альона Петрівна Суддя- Шевиріна (Мармилова) Тетяна Дмитрівна Суддя- Рак Лариса Миколаївна Суддя- Салій Ольга Володимирівна Суддя- Медюк Сергій Олександрович Суддя - Куцаров Віталій Іванович
|
